<<
>>

47. Калїфат і Турки.

Тим часом як для Вдзантп з ктн цем IX віку починають ся остання доба свПлости й ширших впливів — на сході Европи, її східній конкурент, калїфат, заснований арабськими завойовниками все більще котивсь да розпаду й упадку.

Віїще було вказане, що вже від часів різнї, спиненої Оміайядами над арабською опозідіею (§ 37), арабський елемент стратив в державі всяке значінне, і „ арабська* культура, яка творилась в ній далї, була арабською більше по імени, па мові, по деяким характеристичним прикметам, які лишились за нею від Арабів. З тим як в склад се’ держави війшли найбільш культурно ^сильні гелє∏lстичш краї — Сірія й Египет, в сю арабську форму широкою течіею війшла ся гелешстичеа куль­тура, і вона властиво дала їй зміст, — бо своєї ш науки, ні літератур#, нї технічного знання Араби не мали. Вони присвоїли собі багато з грецько’ фільософії, математичних наук, природознавства, техніки, і значінне арабської кильтури обох кал’фатів, східнього і західнього для романська-Германських народів з тога й виходить що вони перейняли з „арабських“

рук багато того, що могли-б далеко простійне і скорше дістати просто від Греків — як Ри між рскннсько-ґеркансеоик заходом і грецьким сходом не виросло те відчуженню про котре гово- оилссе уже та не ослабли безпосередні звязои між ними.

З другого боку в східнім Кнлїфатї все силенїзше стали виявлати ся впливи перської стихії та перської кулеmураоїі пухової спадчини. Випливом реакції перської стихії против нового пановання проявив собе політичний переворот, що став початком розкладу калїфату—повстанню против правлящої дзанстзl Омайядів. Він підняв ся в 750-х роках в Мерві, в інтересах πотокоів Магометового дядька Абасн і секти „шіітів* — прихильників суворого магометанського консерва­тизму, чистої науки корана. Вважаючи перших наступників Магомета незаконними узурпаторами, вони відкидали все вне­сене ними і вертали ■ ся юо самої науки 'Магомета, тим часом як „соанIтиtf признавали „сунну“ — традицію з дїяльности, рішень і висловів не тільки Магомета, а й перших чотирох „праведних* калїфів (пlеаїйшо одначе власно така вуннϊтськн наука була признана правовірною і прийнята турецькими калїфами).

З указаних мотивів прихильники Абнсідів виступали про- гив правління Омайядів, закидаючи їж, що вони занадто ліберально ставили ся супроти Магометових традицій і опи- ріючись на Сірію, в своїй дамаській рееідеацlї, занадто давали волю християнству. Повстанне скінчилось різнею ОмайядіBі і Абасіди, захопивши кілїфат, оснували ся в Месопотамії (або як тепер вона звала ся—в Іраку). їх столицею став Баґдад; на Тіґрі, що виростає в сїм чнсї на світову столицю, на центр величезної торговлї, промислу і духового житя. Епохою найбільшої слави і блиску його, і взагалі калїфату, був кінець УШ віку—правлїннє прославленого калїфн Г'арун-нль^рі^шідн.

Але при всїм отсїм блиску, тік пишно розцвіченім в πlіНїййих пореказнх, нбнсідський переворот послужив початком роздроблення кнлlфаmо. Одинокий з Омайядів, якому вдало ся втїоти від різні, добив ся до Іспанії і був тут прийнятий як законний володар—його потомки пізнїйше прийняли й титул оалїфів (калїфат КордовськиИ), За Іспанією стали відпадати її

одні па одному і краї північної Африки, творячи самостійні володіння — Марако, Туніс, а нарепшї, після ряду повстань, відокремив ся в осібне володїнне й Ишєї. Такий же процес розкладу йшов і на сходї: в IX—X віках фактична від­окремлюють ся в окремі держави Сірія, Туркестан, Афганістан.

Одначе се політичне раздробление покривала ся да певної міри одностайністю культури. У всіх сих нових державах поруч ісламу, більше аба меньше правовірного, розвила ся „арабська^ культура, письменства на арабській мові, ми­стецтво, — творчість обедняна ^чухем релїГійнаї і культурна’ адности — хач би при деяких національних і культурних ворожнечах і відмінах. Політичне чгдолречленпе вносить навіть тим більше оживленне в місцеве культурне жите. ' Кордова, Каіро, Дамаск, БаГдад, Мерв, Балх в Туркестан’ стають визначними культурними центрами і між ними ідуть живі зносини. Від Атлантику да Індії арабський купець, поет, мистець, учений почуває себе в своїй стихії. Трудна собі навіть уявити тепер, маючи перед очима сіре; скостеніле, нинішнє мусульманства, — яке яскраве, буіщ& і головно — свабідне була культурне і духове жите в сих областях ісламу в останніх віках першого тисячилїтя по Хр.

Цвіла історія, ГеоГрафія, науки математичні, реторіка і діялектика, шишшіась поезія, і буйно розвивалась релlΓіИпо-фIльосафгчпа мисль. При всїм деспотизмі шравл’ниь, вихованім особливо в східнім калї- фатї, в традиціях перської державні, о сфері мисли, навіть релігійна’ була велика толерантність.

Головною стихією в сїм культурнім житю на сходї, як уже сказана, була іранська, перська. Вана дала зміст сїй мусульманській формі, арабській ша зверхньому вигляду, і Шатам пережила упадок самого арабського шановання. З під арабської покривки видобулась перська літературна мова, незвичайно вироблена, вишколена. Воскресли старі іранські традиції в пись­менстві, зацвіла перська шроза і поезія —найбільший перській шает Фірдусі в сам момент ушадку арабського паювання (шри самім кінці X віка) обробляв героїчні перекази Персії в своїй Шахпаче („книга царів“ — національний епос Персії). Ще цізшйше, під турецьким і монгольським шапачаппеч розвиваєть

ся чудова перська лїрика Поруч иньших визначних виступає ряд світової великости поетів. Омар Хейям (аден з найбільш популярних на заході поетів за наших часів) Саді — найбільш популярний у Персів і прослав гений завдяки Ґете Гафіз.

Але вже з X віку починає заливати калїфат і несе сїй культурі осла’бленнє й упадок хвиля турецька.

В глибині Азії турецькі орди виступають шо уладку гун · нської орди в VI—VH віках. -Вони в тім часї доходять великої сили й могутности — з того часу заховані намогильні па­мятки їх ханів над р. Орханом, з VIII віку, прочитані недавно. Се найдавнішші турецькі памятки взагалі. Але пануваннє їх тут не було довге: в середині тїгож сталітя Китай взяв їх у два огнї з союзними г'уреIЦ'JгO-монΓольськичи племенами і зму­сив да мандрівки на захід. Прибивши ся на границ’ калїфату в Туркестан’ й АфГанїстанї _ сї Турки починають непокоїти їх своїми нападами, а заразом — як колись Славяне та Ґерманщ в Римській імперії, починають вступати до служби приймають ся рада, як дуже добрі вояки, та осаджують ся на землях калї- фату для ахоарщи.

· Уже в IX в. з Турків набираєть ся Гвардія калїфів, і турецькі начальники сеї Гвардії скоро стають вла­стивими хазяями калїфату. А в X віцї турецькі султани за­хопили все в свої руки, так що калїф зіставсь тільки номі­нальним, релігійним галовою держави, а фактично весь східній калїфат, Туркестан, Іран, Месопотамія, Сірія, Єгипет фактично опинились під турецьким шанучаннеч.

Особливо і міцно укріпились тут потомки одного з турецьких ватажків, Сельджука, що асїв ся в Бухарі, в ролі підручника і союзника калїфа в початку XI в. Протягом, сього столїтя його потомки поширили своє володїш-іє в Іран’, підбили собі Арменю, Малу Азію й оселили тут турецькі орди. Прийнявши іслам, в сунітській формі, вони завзято, по турецьки почали приводити до нього тутешню християнську людність, скріпили взагалі пановашіє ісламу в калїфатї, привели да порядку його жите — взагалі до певної міри повторили ролю Арабів в сих краях» ,

Але арабсько-перська культура, і взагалі нїяка вища культура не мала власти над Турками. На землях калїфату їг

і Візантії вони ведуть дндї своє кочове житє, й їх панованно руло звязнне з сильним упадком культурного житя, а згодом (в ХШ віцї) напади і спустошення Мош'олів підірвали його ще більше.

<< | >>
Источник: Михайло Грушевсъкий. Всесвітря історія. Приладжена до програми вищих початкових шкіл і низших клас шкіл сепедних Київ 1920 р. Друкарня J. N. Vej,nay. Wien, Canisinsgasse 8 - 10. 1920

Еще по теме 47. Калїфат і Турки.:

  1. КОНСТИТУЦИЯ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ 1994 ГОДА,
  2. *В соответствии со статьей 1 Закона Республики Беларусь «О порядке вступления в силу Конституции Республики Беларусь» вступила в силу со дня ее опубликования.
  3. РАЗДЕЛ І ОСНОВЫ КОНСТИТУЦИОННОГО СТРОЯ
  4. Статья 1. Республика Беларусь - унитарное демократическое социальное правовое государство.
  5. Статья 2. Человек, его права, свободы и гарантии их реализации являются высшей ценностью и целью общества и государства.
  6. Статья 3. Единственным источником государственной власти и носителем суверенитета в Республике Беларусь является народ.
  7. Статья 4. Демократия в Республике Беларусь осуществляется на основе многообразия политических институтов, идеологий и мнений.
  8. Статья 5. Политические партии, другие общественные объединения, действуя в рамках Конституции и законов Республики Беларусь, содействуют выявлению и выражению политической воли граждан, участвуют в выборах.
  9. Статья 6. Государственная власть в Республике Беларусь осуществляется на основе разделения ее на законодательную, исполнительную и судебную.
  10. Статья 7. В Республике Беларусь устанавливается принцип верховенства права.
  11. Статья 8. Республика Беларусь признает приоритет общепризнанных принципов международного права и обеспечивает соответствие им законодательства.
  12. Статья 9. Территория Республики Беларусь является естественным условием существования и пространственным пределом самоопределения народа, основой его благосостояния и суверенитета Республики Беларусь.
  13. Статья 10. Гражданину Республики Беларусь гарантируется защита и покровительство государства как на территории Беларуси, так и за ее пределами.