<<
>>

Проблема прабатьківщини людства.

Де прабатьківщина людства? Звідки пішло розселення наших предків? На яких підставах схиляються до тієї чи іншої

гіпотези про найдавнішу прабатьківщину людства? На чому ґрунтуються докази дослідників? На всі ці запитання ми спробуємо дати відповідь.

В сучасній науці проблема прабатьківщини людства все ще залишається відкритою. Стосовно цього, дослідники спираючись на археологічні та палеоантропологічні знахідки виділяють декілька основних теорій прабатьківщини людства, зокрема, африканську, азійську та позатропічну прабатьківщину. З ймовірних областей прабатьківщини вилучається Австралія, де еволюційний розвиток ссавців не пішов вище сумчастих тварин. Також вилучається північ Євразії та Америка де взагалі не мешкали вищі примати.

Слід зауважити, що на сьогодні у науковому світі розглядається дві концепції - африканська та азійська. Це пояснюється тим, що в Африці та Азії майже синхронно мешкали різні представники вищих приматів, наприклад, сивапітеки в Азії та дріопітеки в Африці. Також немає достовірних відомостей про найдавнішого предка людини і мавпи, що ускладнює проблему вирішення початкового ареалу зародження людства і прабатьківщини в цілому.

Африканська теорія прабатьківщини. Вперше гіпотезу про африканське походження людства обґрунтував Ч.Дарвін давши при цьому поштовх теорії моноцентризму щодо походження людини сучасного фізичного типу. Проте, враховуючи обмеженість викопних решток найдавніших людей на другу половину ХІХ ст. (так кісткові залишки неандертальців були вперше виявлено в 1868 р., яванських пітекантропів 1893 р.), теорія африканської прабатьківщини людства була науково обґрунтована лише починаючи з 60-х рр. ХХ ст. подружжям Льюїсом та Мері Лікі. На сьогодні дана концепція є домінуючою. Для з'ясування окремих аспектів, що свідчать про переваги даної теорії слід звернутися до екологічних умов, які існували на той час в Північно-Східній Африці і безперечно мали вплив на еволюцію вищих приматів.

По-перше, традиційно вважається, що на африканському континенті наприкінці третинного і початку четвертинного періоду кайнозойської ери сформувалися сприятливі для олюднення мавп кліматичні умови. Зокрема, в епоху міоцену (від 25 до 5 млн. р. до н.е.) та пліоцену (від 5 до 2 млн. р. до н.е.) клімат став більш прохолодним. Так, за міоцену

внутрішньоматерикові області ставали прохолоднішими і задушливішими, почав розповсюджуватись степовий ландшафт з багатою фауною. За пліоцену відбувається зникнення великих лісів.

В таких умовах, частина вищих приматів була змушена покинути тропічні ліси, вийти в інші ландшафтні умови, і пристосовуватись до відповідних змін. Ймовірно, враховуючи невелику чисельність найдавніших пралюдських колективів та їхню стадну організацію, вони зустріли небезпечних хижаків. Окрім того, вихід на степові простори позбавив найдавніші колективи звичної для тропічних лісів їжі, що автоматично вело до пошуку альтернативних джерел харчування.

Небезпека, що надходила від хижаків змусила мавп звестись на ноги, що в майбутньому призвело до звільнення рук від опорної функції. Згодом, для оборони від природних ворогів та для пошуку джерел харчування почалося спорадичне використання каміння, палиць, кістки в якості знарядь праці, а з часом і їх спеціалізоване виготовлення. Дана теза підкріплюється й палеоантропологічними та

палеоархеологічними знахідками. Так, на підставі аналізу кісткових решток австралопітека афаренсіс (Люсі) людство перейшло до прямоходіння приблизно 6-3,2 млн. років тому, а найдавніші знаряддя праці датуються вже 2,2 млн. років тому. Отже, наведені факти свідчать що кліматичні умови, які сформувалися на Африканському континенті сприяли переходу частини вищих приматів до прямоходіння.

По-друге, починаючи з 1980-х рр., Ребека Канн, з Каліфорнійського університету, стверджувала, що географічна область, де тривалий час мешкали сучасні люди, повинна мати зараз найбільшу генетичну різноманітність. Порівнюючи послідовності мітохондріальної ДНК у сучасних людей вона, прийшла до висновку, що Африка має найбільшу генетичну різноманітність і, отже, може бути їх загальною батьківщиною.

Окрім того, в Африці виявлено найбільш давні носії генів - єдина найдавніша група людей, як викопних так і існуючих сьогодні (бушмени), в той час як інші подібні африканським - відсутні. Проте, більшість дослідників, що займаються пошуком генетичних доказів африканської теорії прабатьківщини людства поки що вказують на те, що ці дані носять попередній характер і не можуть слугувати остаточним доказом, оскільки

пошук вівся переважно на африканському континенті. Генетичні дослідження також вказують на Африку, як на початковий осередок, звідки люди сучасного фізичного типу почали заселяти територію Старого Світу.

По-третє, на Африканському континенті виявлено велику кількість кісткових решток пралюдей і найдавніших людей, що дає змогу простежити еволюційні процеси, котрі виникали під впливом навколишнього природнього середовища, кліматичних умов, фактору спадковості та етапи зміни фізичного типу людини. З усіх можливих центрів походження первинного предка людини найбільш повний зв'язок міоценових і більш пізніших гомінідів простежується лише в Африці. Найдавніші з цих гоміноїдів - проконсули (Proconsul) - 22-10 млн. р. та афропітеки (Afropithecus) - 20-17 млн. р. і більш пізніші дріопітеки (Dryopithecus) - 16-9 млн. р. тому. Їхня морфологія найбільш близька до сучасних понгідів (горила, шимпанзе, орангутанг, гібон) та першим австралопітекам. Згодом їх змінюють Самбуропітек (Samburupithecus) - 9,5 млн. р. та Сахелантроп (Sahelanthropus) - 7-6 млн. років тому, що безперечно вказує на безперервну лінію еволюції. В Азії та Європі є доволі пізні людиноподібні мавпи, проте немає досить давніх гоміноїдів.

В цілому ж, еволюцію людиноподібних мавп за африканським континентом можна умовно поділити за представниками та їх зміною: прогресивний австралопітек - пітекантроп - неандерталець - людина сучасного фізичного типу.

По-четверте, Африка й надалі залишається найбільшим ареалом проживання сучасних вищих приматів, таких як шимпанзе і горила, з яких карликовий шимпанзе (бонобо) є найближчим до людини з точки зору поведінкових меж, "розумових" здібностей.

Таким чином, згідно вище наведеного слід зауважити, що африканська теорія на сьогодні, будучи найбільш науково обґрунтованою, має велику кількість противників, які вказують на мультирегіональність зародження і еволюцію найдавніших людських гоміноїдів протиставляючи Африці інші регіони земної кулі, такі як Азію та Європу.

Азійська теорія прабатьківщини людства. Історично першою була різносторонньо аргументована саме азійська гіпотеза прабатьківщини людства. В Пакистані та Індії були

зроблені багаточисельні знахідки середньо міоценових гоміноїдів Сивапітеків (Sivapithecus), що мешкали на протязі 12­8 млн. років тому. До відкриття в Африці азійські примати вважалися найдавнішими предками людей та мавп. Проте, за сучасними уявленнями, азійські сивопітеки були лише предками сучасних орангутангів. Проте, майже синхронне існування з Африкою в Азії та Європі людей прямоходячих (Homo erectus) або пітекантропів, призвело до появи азійської теорії прабатьківщини і на базі неї мультирегіональної концепції походження людства. Слід відзначити, що процеси гомінідізації вищих приматів могли зародитися саме на Азійському континенті і внаслідок несприятливих кліматичних умов ця еволюція могла мігрувати до Африки. Окрім того, на сьогодні, зважаючи на чисельні археологічні та деякі палеоантропологічні знахідки азійську теорію цілком слушно можна перейменувати в євразійську. Справа в тому, що багато людиноподібних мавп населяли в олігоцені та міоцені Південну Європу - лемуроподібна Іда (Darwinius Masillae) горилоподібні Уранопітеки (Ouranopithecus), і шимпанзеподібні дріопітеки (Dryopithecus). Окрім вищенаведених представників в Європі та Азії знайдено скам’янілості рамапітеків, які також мешкали в Північно-Східній Африці.

Не зважаючи на те, що азійська теорія прабатьківщини людства поступається африканській кількістю

палеоантропологічних знахідок, на її користь свідчить наступне:

по-перше, слід зважити на природно-кліматичні умови та географічний фактор, за якими наприкінці міоцену, різко змінюються кліматичні умови у несприятливому напрямі, постійні засухи, піднімання Гімалаїв, яке супроводжувалося утворенням пустель, просторів тощо, призводить до переселення найдавніших гоміноїдів в інші регіони земної кулі.

Ймовірно, що частина вищих приматів покинула Азію і переселилася до теплішого африканського континенту де продовжила свою лінію еволюції.

Зокрема, перехід частини гоміноїдів до прямоходіння пов’язують з скелястим ландшафтом. Так, на думку П.П. Сушкіна гірський скелястий ландшафт з відносно вузькими долинами річок та широким степовим простором і складає особливість Центральної Азії початку четвертинного періоду. В таких умовам, вищі примати, що населяли гірську місцевість

характеризувалися наземною локомоцією і пересувались на чотирьох кінцівках. Проте необхідність підніматися на задні ноги для обережного огляду місцевості так само як і зміна положення тіла до майже випрямленого, повинна була слугувати передумовою для збереження тих представників, в яких здатність випрямлятися і надовго залишаться у такому положенні була вищою ніж у інших особин. Саме скелелазіння П.П. Сушкін вважав функціональним надбанням, з якого розпочався перехід до прямоходіння і вивільнення руки від опорної функції.

По-друге, враховуючи, що Азія залишається найбільшим ареалом проживання азійських або ж яванських пітекантропів та синантропів виникає слушна думка про те, що давні представники вели свою, ізольовану від африканського континенту лінію розвитку починаючи з кінця міоцену. Відсутність в Азії подібних африканським Homo habilis ще не вказує на те, що їх не існувало, можливо ця важлива знахідка ще чекає свого дослідника.

По-третє, в Азії і сьогодні мешкають вищі примати - орангутанги, що безперечно свідчить про ізольовану від Африки еволюційну лінію розвитку.

Таким чином, не зважаючи на недостатню кількість археологічних знахідок, можна стверджувати, що азійська або євразійська теорія прабатьківщини людства також має під собою наукове підґрунтя.

Позатропічна гіпотеза прабатьківщини людства. Згідно цієї концепції прабатьківщина людства знаходиться не в Африці, а якомусь іншому, більш холодному регіон земної кулі. Вперше гіпотезу про походження людини в умовах холодного клімату високих широт Євразії висунув в 1870-х роках німецький мандрівник і натураліст Моріц Веґенер, сучасник Ч.

Дарвіна. Він вважав, що саме суворі, несприятливі умови могли "примусити" деяких найрозумніших і діяльних мавп не загинути, а "олюднитися".

Основною тезою теорії позатропічної прабатьківщини людства є те, що в жаркому поясі зміни природнього середовища були не настільки значними, що б могли послужити поштовхом для серйозної перебудови поведінки і організму будь-якого з видів приматів, що автоматично б призвело до появи нового, якісно відмінного від інших видів - людини. Про це свідчить й той факт, що в спекотному поясі існують різні види приматів.

Навпаки, у високих широтах, на північ від Гімалаїв, похолодання і осушення клімату, що почалося в олігоцені (38-23 мільйони років назад) і особливо посилилося в пізньому міоцені і пліоцені (останні 10 мільйонів років) привели до того, що теплолюбиву лісову рослинність змінили степи. В кінці міоцену, в них широко розселяються пристосовані до цих умов степові тварини, серед них і предки людини. Неможливість прогодувати себе збиральництвом зумовила їх перехід до полювання, яке стимулювало властиве деяким приматам використання як знарядь різних природних предметів, в першу чергу каменю. Холод сприяв поступовому переходу до використання природного вогню, що стало біологічною необхідністю.

Рятуючись від холоду за допомогою одягу, вогню і жител, вони (єдині з наземних ссавців) втратили волосяний покрив. Вже на самих ранніх стадіях людина була істотою суспільною, що було зумовлено, в першу чергу, тривалим періодом беззахисності новонароджених і мисливським способом життя.

На протязі довгого часу гіпотеза залишалася в забутті, перш за все, через відсутність будь-яких речових доказів. Проте відносно недавно вона реанімувалася сенсаційним відкриттям на території Якутії стоянок часів раннього палеоліту - дирінгської культури (1982 р.). Так на стоянці Дирінг-Юрях було виявлено кам’яні знаряддя праці, по зовнішньому вигляду яких вони могли бути співставленні лише з олдувайськими.

За розрахунками Ю.О.Мочанова вік кам’яних знарядь праці складає 1,8 млн. років. Згідно з останніми дослідженнями (датування 1997 р. за допомогою радіотермолюмінесцентного методу), вік знарядь дирінгской культури виявився все ж таки значно меншим перших оцінок і склав 260-370 тисяч років. Таким чином, гіпотеза позатропічної прабатьківщини людства знов виявилася позбавленою прямих археологічних доказів.

Проте, нещодавно спеціалізована лабораторія МДТУ здійснила повторний радіотермолюмінісцентний аналіз, який показав, що вік лежачих над обробленими людиною камінням - 2,9 млн. ± 900 тис. років, що підтверджує думки Ю.О. Мочанова про те, що людство могло виникнути в екстремальних умовах в різних регіонах земної кулі..

Однак, на сьогодні, питання датування дирінгської археологічної культури залишається відкритим. Критикується сам радіо-термолюмінісцентний метод. Різна хронологія

отримана одним і тим самим методом призвела до різного трактування перебування найдавніших людей на даній території. Так Майкл Уотерс, який здійснив перше датування у 1997 р., говорить 260-300 тис. років; А.П. Дерев'янко притримується поглядів М.Уотерса; В.І. Матюшенко не звертає уваги на радіотермолюмінесцентний метод і за технікою обробки самих знарядь праці виводить вік стоянки 2,7 млн. років. Сам Ю.О.Мочанов, поєднуючи радіолюмінісцентний, палеомагнітний та інші методи визначення віку в комплексі з археологічними, геологічними і геоморфологічними даними, вказує на вік пам'ятки 3,2-1,8 млн. років тому.

Проте найбільшим недоліком теорії позатропічної прабатьківщини людства є повна відсутність кісткових решток найдавніших людей синхронних олдувайській археологічній культурі.

Таким чином, наведені теорії прабатьківщини людства вказують на те, що дана проблема ще далека від остаточного вирішення, хоча на сьогодні вважається, що африканська є, поки що, найбільш обґрунтованою через відносно достатню кількість знахідок.

<< | >>
Источник: Історія первісного суспільства: навчально-методичний посібник для студентів історичного факультету денної форми навчання / О.Л. Баженов. - Кам’янець-Подільський,2014. - 296 с.. 2014

Еще по теме Проблема прабатьківщини людства.:

  1. ВАЩЕНКО Юлия Викторовна. ВНЕШНЯЯ ПОЛИТИКА БОЛИВИИ В ЭПОХУ ИНТЕГРАЦИИ: ПРОБЛЕМЫ И ПРОТИВОРЕЧИЯ., 2016
  2. ГЛАВА 1 СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ И ПРОБЛЕМЫ ИЗМЕРЕНИЯ НЕЙТРОННОГО ИЗЛУЧЕНИЯ
  3. Фролов Алексей Александрович. ПРОБЛЕМА СТИЛЯ МЫШЛЕНИЯ В ФИЛОСОФИИ В.В. РОЗАНОВА. Диссертация. СПбГУ., 2014
  4. ЛАГУТИНА Мария Львовна. ГЛОБАЛЬНЫЙ РЕГИОН КАК ЭЛЕМЕНТ МИРОВОЙ ПОЛИТИЧЕСКОЙ СИСТЕМЫ XXI ВЕКА (НА ПРИМЕРЕ ЕВРАЗИЙСКОГО СОЮЗА). ДИССЕРТАЦИЯ на соискание ученой степени доктора политических наук, 2016
  5. ЧАРУМАНИ КАБУН. РОЛЬ АТЭС В ИНТЕГРАЦИОННОЙ СТРАТЕГИИ РОССИИ В АТР. ДИССЕРТАЦИЯ на соискание ученой степени кандидата политических наук, 2015
  6. СОДЕРЖАНИЕ
  7. Львов Александр Александрович. Археология субъекта информационного общества: антропологический аспект. Диссертация, СПбГУ., 2015
  8. ЗАКЛЮЧЕНИЕ
  9. Большаков Г. А.. Кризис этнической идентичности и массовая миграция в странах Скандинавии: Норвегия, Дания, Швеция. Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук, 2014
  10. 2.3.1 Общая характеристика библиотеки программ GEANT-4 и условия проведения расчётов
  11. КОНСТИТУЦИЯ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ 1994 ГОДА,
  12. *В соответствии со статьей 1 Закона Республики Беларусь «О порядке вступления в силу Конституции Республики Беларусь» вступила в силу со дня ее опубликования.
  13. РАЗДЕЛ І ОСНОВЫ КОНСТИТУЦИОННОГО СТРОЯ
  14. Статья 1. Республика Беларусь - унитарное демократическое социальное правовое государство.
  15. Статья 2. Человек, его права, свободы и гарантии их реализации являются высшей ценностью и целью общества и государства.