<<
>>

Найдавніші еволюційні витоки людства.

Проблема походження людини, як і найдавнішого спільного предка людини і мавпи є одним з найбільш дискусійних питань сучасної історії та антропології. Справа в тому, що починаючи з Ч.Дарвіна було висунуте припущення, що такий предок ймовірно існував в Африці і був спільним як для людини так і для приматів.

І дійсно, більшість представників, які мешкали з еоцену і до плейстоцену (етапу кайнозойської ери), що були виявленні в різних регіонах земної кулі, мали багато спільних ознак з сучасними вищими приматами - горилою, шимпанзе та орангутангом.

Для зручності розгляду і орієнтування в етапах кайнозойської ери, що завершилася формуванням людини сучасного фізичного типу ми подамо хронологічну періодизацію третинного і четвертинного етапів даного геологічного періоду.

Періодизація кайнозойської ери

Період Епоха Приблизний час (млн років)
Третинний Палеоцен 65
Еоцен 55
Олігоцен 37
Міоцен 22
Пліоцен 5
Четвертинний Плейстоцен 2
Г олоцен 0,01

В цілому, примати - одна із найстаріших груп сучасних плацентарних ссавців. Еволюційну історію приматів можна прослідкувати приблизно на 90 млн. років, коли приматоподібні розділилися на приматів і шерстокрилів. 85 млн. років тому сухоносі мавпи відокремилися від мокроносих і близько 80 млн. р. тому розійшлися лінії довгопятопібних та мавпоподібних, а лемуроподібні відокремилися від лоріподібних.

Залишки прадавніх приматів відомі лише з палеоценових і еоценових відкладень Північної Америки, Євразії і Африки (плезіадапіси, антрасимія, нотарктус, дарвініус (Іда) та ін.)

Основною подією епохи еоцену стало поява перших "сучасних"ссавців. Саме за часів цієї епохи з’являються перші примати, які за своєю будовою можна розділити на два види: мокроносих мавп, аналоги сучасних лемурів і лорі, проте вони були не настільки спеціалізовані як сучасні види та сухоносі (вищі) примати.

З-поміж вище наведених представників приматів, найбільш цікавим є дарвініус (Іда), який було виявлено в 1984 р., в Німеччині поблизу селища Мессель. За унікальним станом збереженості (скелет цієї істоти зберігся на 95%) та віком (біля 47 млн. років) отримало назву "Істота Дарвіна із Месселя" або Darwinius masillae.

На жаль, кістяк був розділений палеонтологами- любителями і проданий на аукціоні. В 2006 р. обидві частини були викуплені і розпочалося планомірне дослідження. За своєю будовою Іда нагадує сучасних лемурів, проте на відміну від лемурів, в істоти Дарвіна (Іди) на пальцях були не кігті а плоскі нігті. Крім того, великий палець цих істот був протиставлений всім іншим, а стопа містила таранну кістку (надп’яткову). Всі ці ознаки дозволили вченим стверджувати, що еволюційно Іда ближче до людини, ніж до інших приматів. Крім того, за своєю будовою, Іда поєднує в собі ознаки мокроносих і сухоносих мавп. За сучасними уявленнями еволюція в напрямку гомінізації була пов’язана з сухоносими мавпами.

Проте, до кінця епохи еоцену і початку міоцену не можна чітко простежити різких еволюційних змін у фізичній будові вищих приматів. Загалом, вони характеризувалися невеликими розмірами і вагою, в середньому від 40 до 80 см. зросту та від 10 кг ваги.

Олігоценові примати за своєю будовою мало чим відрізнялися від еоценових. До найбільш цікавих, на нашу думку, представників слід віднести сааданіуса хіджазенсіса (Saadanius hijazensis), кісткові скам’янілості якого було виявлено на заході Саудівської Аравії, поблизу Мекки та єгиптопітека (Aegyptopithecus zeuxis), знайденого поблизу Каїра.

Важливе значення для реконструкції ранніх етапів еволюції також мала знахідка кісткових решток так званого єгиптопітека в олігоценових відкладеннях поблизу Каїра (Єгипет). Це була досить примітивна мавпа, яка характеризувалася відносно невисоким рівнем церебралізації та

невеликими розмірами лобної долі мозку, як і самий об'єм мозку. Водночас за ступенем розвитку зорової кори і слабкою вираженістю нюхального відділу, мозок (ендокран) єгиптопітека прогресивніший, ніж у нижчих мавп. Вага египтопітека складала близько 6 кг. Дослідження зубів показали, що в його харчовому раціоні переважала м'ясна їжа і міг мешкати лише в умовах субтропічного клімату.

Що стосується сааданіуса, то за сучасними уявленнями, даний представник є спільним предком примітивних мавп та вищих приматів. Загалом, знахідка сааданіуса, на думку сучасних дослідників є однією з найважливіших за останнє десятиліття. У зовнішній будові даного представника переважали примітивні риси, зокрема, відносно витягнуте обличчя з вузькими носовими кістками, масивними корінними зубами, відсутність лобних пазух, що притаманні гоміноїдам та іншими рисами, що простежуються в більш давніх приматів що мешкали на краю пустелі Сахари в Єгипті. Однак декілька істотних анатомічних особливостей, включаючи довгий трубчастий вушний канал, будова ектотимпаніка (кістка, що відноситься до слухового апарату "барабанна пластинка", яка в гоміноїдів, на відміну від інших вузьконосих, не самостійний орган, а приростає до скроневої кістки спереду і знизу від слухового отвору), відрізняють Сааданіуса від його попередників-приматів. На відміну від мавп Старого Світу і гоміноїдів, які еволюціонували потім приблизно 24 млн. років тому, Saadanius не мав носових пазух і великих іклів, характерних для пізніших приматів. Ґрунтуючись на розмірі екземпляру та його формі, дослідники вважають, що Сааданіус важив 15-20 кг, що дозволяє відносити цього примата до середньорозмірних мавп цієї епохи, що мешкали 29-28 млн. р.

тому .

Виходячи з цього, дослідники зробили висновок, що даний представник - спільний вузьконосий примат, який еволюційно передував мавпам Старого світу.

Наступний етап розвитку приматів пов'язують з міоценом. Для даного періоду характерні наступні представники, що входили до родини дріопітекових, сивапітекових, австралопітекових.

Подальшу еволюцію приматів пов'язують із сімейством дріопіцетинів (Dryopithecinae - "деревні мавпи). Це перші

людиноподібні мавпи, які, ймовірно, вперше з’явились в Африці в міоцені і розселились в Європі та Азії. Швидше за все, дані представники вели деревний спосіб життя, в їхньому харчовому раціоні переважала рослинна їжа, оскільки їхні корінні зуби, були покриті тонким шаром емалі, що робило неможливим пережовування грубої їжі.

До даної родини відносять три види: проконсула, дріопітека, лімнопітека, які проживали в різний хронологічний період. Найдавніші з них - проконсули (Proconsul)- мешкали у Східній Африці, близько 21 -17 млн. років тому, ведучи напівназемний-напівдеревний спосіб життя. У їхній зовнішності поєднувалися ознаки мартишкових і людиноподібних мавп. Проконсули характеризувалися різко виступаючим уперед лицевим відділом, тонким шаром емалі на зубах не пристосованих до пережовування грубої їжі, вузькою грудною клітиною, мали короткі передні кінцівки. Деякими дослідниками також висловлювалося припушення, що проконсули були спільними предками людини і людиноподібних мавп.

Африканські дріопітеки мешкали близько 12-9 млн. р. тому. Почавши еволюціонувати в південній частині Східно- Африканської рифтової долини (Аропітек, що належав до сімейства проконсулів), предок дріопітека розселився по всьому Африканському континенту та Аравії (Геліопітек), проник в Азію та Європу (Грифопітек). Зріст сягав 60 см., можливо мав більш довгі передні кінцівки, за допомогою яких пересувався з гілки на гілку як сучасні орангутанги та гібони. Від своїх попередників - проконсулів відрізнялися широкими, низькими різцями, довгими нижніми іклами, і короткими верхніми іклами.

Цікаво, що на жувальній поверхні нижніх молярів цих викопних форм уже є дуже важлива еволюційна ознака - так званий "ігрек-узор", або "узор дріопітека", утворений міжгорбиковими борозенками, який зберігся в сучасних антропоморфних мавп та людей.

Можливо, до дріопітеків був генетично близький Анойяпітек (Anoiapithecus brevirostris) з Каталонії, що був схожий з афропітеком і з сучасними людиноподібними. Деякі особливості будови скелету видів рудапітека (Dryopithecus brancoi) та іспанопітека (Dryopithecus laietanus) свідчать про можливе прямоходіння цих представників. За сучасними

уявленнями, родина дріопітекових була спільною для сучасних горил, шимпанзе та людей

Близько 15 млн. років тому з'являється представники сімейства Понгінів. До цього сімейства відносять сивопітека (Sivapithecus), що мешкали від 13 до 9 млн. років тому. Що стосується сивопітеків, які мешкав на території сучасних Індії та Пакистану від 12,5 до 8,5 млн р. тому, то на сьогодні, дослідники виділяють три види: Sivapithecus indicus (12,5-10,5 млн р. т.); Sivapithecus sivalensis (9,5-8,5 млн. р.т.); Sivapithecus parvada (10 млн. р.т.). Сивопітеки характеризувалися тим, що своїм обличчям були схожі на орангутангів, кістками стопи - на шимпанзе, мали розвинутий зап'ясток.

Донедавна, дослідники виділяли ще один вид викопних приматів - рамапітеків (Ramapithecus), які мешкали в Африці, Азії та Європі і характеризувалися відносно короткою зубною дугою, яка, мабуть, мала параболічну, тобто близьку до людської, форму. Проте, після виявлення повних зразків кісткових решток рамапітека в 1975-1976 рр. дослідники встановили, що дані представники мають багато спільних рис з сивапітеками. Тому, на сьогодні побутує думка про те, що рамапітеки є жіночою формою сивапітеків і вони належать до одного виду та родини Сивапітеків і є відділеними від загального предка шимпанзе, горили та людей. Загалом, на сьогодні сивопітека вважають предком сучасного орангутанга.

В середині міоцену клімат стає більш холодним та засушливим, що призводить до нового масового вимирання фауни. Проте гоміноїди як і інші види пережили кліматичні зміни і зуміли до них пристосуватися.

Таким чином, як ми бачимо, проблема пошуку найдавнішого предка й нині залишається актуальною. Таким чином, починаючи з дріопітека до нас починають доходити домінантні еволюційні ознаки, як наприклад, "ігрек узор", котрий спостерігається як в людей так і в сучасних вищих приматів. Можна припустити, що такий спільний предок міг існувати в проміжку 30-20 млн. років тому, однак, його ще потрібно знайти.

4.

<< | >>
Источник: Історія первісного суспільства: навчально-методичний посібник для студентів історичного факультету денної форми навчання / О.Л. Баженов. - Кам’янець-Подільський,2014. - 296 с.. 2014

Еще по теме Найдавніші еволюційні витоки людства.:

  1. КОНСТИТУЦИЯ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ 1994 ГОДА,
  2. *В соответствии со статьей 1 Закона Республики Беларусь «О порядке вступления в силу Конституции Республики Беларусь» вступила в силу со дня ее опубликования.
  3. РАЗДЕЛ І ОСНОВЫ КОНСТИТУЦИОННОГО СТРОЯ
  4. Статья 1. Республика Беларусь - унитарное демократическое социальное правовое государство.
  5. Статья 2. Человек, его права, свободы и гарантии их реализации являются высшей ценностью и целью общества и государства.
  6. Статья 3. Единственным источником государственной власти и носителем суверенитета в Республике Беларусь является народ.
  7. Статья 4. Демократия в Республике Беларусь осуществляется на основе многообразия политических институтов, идеологий и мнений.
  8. Статья 5. Политические партии, другие общественные объединения, действуя в рамках Конституции и законов Республики Беларусь, содействуют выявлению и выражению политической воли граждан, участвуют в выборах.
  9. Статья 6. Государственная власть в Республике Беларусь осуществляется на основе разделения ее на законодательную, исполнительную и судебную.
  10. Статья 7. В Республике Беларусь устанавливается принцип верховенства права.
  11. Статья 8. Республика Беларусь признает приоритет общепризнанных принципов международного права и обеспечивает соответствие им законодательства.
  12. Статья 9. Территория Республики Беларусь является естественным условием существования и пространственным пределом самоопределения народа, основой его благосостояния и суверенитета Республики Беларусь.
  13. Статья 10. Гражданину Республики Беларусь гарантируется защита и покровительство государства как на территории Беларуси, так и за ее пределами.
  14. Статья 11. Иностранные граждане и лица без гражданства на территории Беларуси пользуются правами и свободами и исполняют обязанности наравне с гражданами Республики Беларусь,
  15. Статья 12. Республика Беларусь может предоставлять право убежища лицам, преследуемым в других государствах
  16. Статья 13. Собственность может быть государственной и частной.
  17. Статья 14. Государство регулирует отношения между социальными, национальными и другими общностями на основе принципов равенства перед законом, уважения их прав и интересов.
  18. Статья 15. Государство ответственно за сохранение историко-культурного и духовного наследия,